Василь Барка. Зелений світ

Проходить молодість; аж ось
у вересні прекрасний сон
посвяткувати довелось.
А грозових органів сили
і руки дощові збудили,
і я забув видіння милі.
Уранці глянув у вікно:
над грядкою туманик тихий,
і в думного каштана з стріхи
краплини плачуть про одно.
Добро по струнах, нам нечутних
і нам незримих — восени
приходить у провісні сни
від зореничок гострокутних...
осінній цвіт — прощальний він,
утомлений і ніжний, свіжий
і скорбний: в серці сто краплин
горять від нього цілі тижні.
Нам тільки мудрість силу дасть
страждати мовчки — непомітно,
як сад, бо на світанку видно,
що промина таки напасть.
А сад горіти оставля
від холоду і від огню.
І тлить серця заклята тля,
і мерхлі звізди в смерть женуть.
Скаженство. Помста аж на дітях
немислячих; духовна тьма.
Усіх убивць несамовитих
скує собі стара зима:
позамикає в лід зелений,
і тільки іноді над ними
листки, що повроняли клени,
закружить крилами швидкими.
А знов продзвонить сонця час
над воскресіннями, при квітні;
і вранці схід-іконостас
проллється в празники всесвітні.

1945

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.