Василь Барка. Чернечі свічі

I
— Молюсь: як з’явишся у світі,
високий Господи, на всі побиті —
на душі зглянься покалічені! чи Ти
даси пропасти їм? Владико мій,
добропромінний, тихий, всесвятий,
спини безумство на землі
і добру волю в душах посели,
і в душах частку неба посели,
і півкамінні оживи серця!
Всі ждуть спасіння — на Отця
у всіх надія: знов поклич,
поклич до другої Йордані!
Як день горить, як мучить ніч...
поклич, бо в чорному тумані,
в огні кривавому блукає
весь люд! терзання скрізь безкрає.
Молюсь: як з’явишся у світі,
прийди і стань між поколінь
страшних, бо згинуть божевільні діти, —
рятуй, бо лихо тут! Амінь.

II
В крові — зелений дух, забитий в ланцюги,
гіллям пручається і листям аж пашить,
і відкликається на шум, що навкруги,
на сміх, на плач і крик і вопль, і з верховіть —

кудись від вихору рвучись несамохіть,
аж за ромашку сонця й голубінь юги
мольбу та мрію возсилає, а в тугій,
в корі жорсткій судомами щемить,

болить у тьмі та струмі попідземнім сліз,
страждань потоці! І розради мисль — одна
прагнущу душу втихомирює до дна:
що зможу — чорноризець, грішник, дроворіз,  
ввібравши біль земний, і сам — як смертна глина,
в сивизні, прошептати: добрий люду, взнай

столітню іскру, іскру віри, бо ж вона
і злодія і звіра ставить на коліна.

III
У храмі зріє сніп вечірньої молитви —
благословенний, добровісний, мирний! глянь:
душа, збезуміла з блюзнірства та жбурлянь
прокляттями — й вона світа, відроджена при жнитві
при щедрому...
Степи, джерелового трунку пивши,
знаходять міць.
Мій грішний дух! постань,
бо добрости бджолиний мед і ласки наші,
як молока живлющі, теплі, білі чаші,
і ти, і кожен братній, днями несвятий,
спроможен пронести по всій осінній паші,
росі,
замерзлій грудці.
В синьому піддашші,
посмертні голуби з карнизу сонця: — Тій,
уже поклоняться, воскресши з мертвих двічі,   
що дивиться з дитям через огненні свічі.

1943

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.