Василь Барка. Різдвяна ніч

В печері, не домівлі! — наодинці,
сиділи тесля з жінкою (чужинці  
країв своїх, серед злорік).
Були ж самі неізреченно раді,
що і вони у городській громаді,
як другі, проживуть свій вік.
Народин ждали. В ясла, чисті й зладні,
солома внесена, де при ограді —
до скелі тулиться ягня.

Хрещата зірка світить, аж жаріє,
предвісниця терпінь: тобі, Маріє,
терпінь як матері, і дня
предвісниця, що здавна людство мріє
в огні кривавому і тьмі, і зріє
для всеочищень, воскресінь
своїх. Це — мати змучена: півночі
у болях, і старі слова пророчі
вже справдились. Як тиха тінь,
підвівшись, мовчки споглядала очі,
дрібненькі пальці гладила діточі...
і зріс і освятився враз
їй серця цвіт; голубила, щасливо
всміхалася до сина. В світі ж диво:
відкриті небеса зорять,
і яснокрилий хор, матусю-діво,
від них приходячи, навік правдиво
сповіщує про хату-храм.

Якби в той час та прийняли, запеклі,
завіт людяности! Пророки втеклі
аж плакали — кричали: вам,
вам сказано, що доведеться в пеклі
віджити зло! Віконечка безстеклі
стоять у світлі неземнім,
що озаря сім’ю. До немовляти,
леліючи, щось ніжно прошептати
схилилась мати — і над ним
притьма заплакала: їй дано знати,
що страшно сина їй замучать при Пилаті
владичному. На всій землі
тоді велось: як возмужають діти,
то плач, самітна, починай скорбіти —
в тривозі ждати ночі злі.
А небо наче ладилося дніти:
то вістка зіркова, замість приміти,
на всіх, на всіх стежках земних,
до матері вела. І мимо Рами —
царі сіді, обвіяні пісками,
побачивши провісні сни,
з досвіття рушили поміж тернами
і кручею — в стежинки неоманні:
до світла на поклін, як слід —
дарунки: ладан, золото і смірну,
загорнуті в парчу ясноколірну,
Дитяті склали на ослін
і попрощались; у дорогу вірну,
у ніч високу, свіжу, тихомирну,
крізь піски подались діди.

Ані, якби ж то тихомирну. Люту! —
несамовиту! Іродову! кляту...
вже, Господи, скоріш прийди,
спаси народжених, бо, міддю куту,
смерть руку підняла на бідну хату.

Нічого. Пройдуть і дощі,
і холод мертвий, і година грізна, —
у яслах Божого побачать сина...
к тобі ж воззвах во дні й нощі:
від холоду, огню, хвороби — нині
маляток сохрани на Україні.

Берлін 1943

Джерело: Василь Барка. Лірник - Нью-Йорк, В-во Нью-Йоркської групи, 1968.